70 років. Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові покоління. Але не старіє, не зникає пам'ять тих літ. Вона живе у спогадах бійця, підлітка, дитини і в суворому монументі, як свідок грізних років і переможних боїв, пильно дивиться на нас в залах музеїв із сторінок книг; її-мужню і величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.
В останні дні грудня в Суботцівській ЗШ І –ІІІ ступенів,в рамках районного етапу Всеукраїнської акції «Естафета пам’яті», пройшов загальношкільний захід, присвячений 70–й річниці визволення села Суботці від німецько-фашистських загарбників. У ньому взяли активну участь учні старших класів М. Рудий, Р. Карнаухов, Х. Дауд, А. Шпильовий, Ю. Руденко, М. Михайленко, А. Блохіна, А. Назаренко, Ю. Свекленко, В. Кузьмич, А. Гладир, В. Корецький, О. Шаповалова, Я. Кузнєцова; вчителі історії С.
А. Григоровська, Н. В. Юхименко, О. М. Баглай; адміністрація школи А. Г. Савлук, О. Є. Пічкуренко, А. М. Дар’єва, С. В. Грузін. Також ми запросили членів спілки ветеранів Цугуя Віктора Іларіоновича та Дудника Валентина Володимировича. Хочеться зазначити, що саме Віктор Іларіонович та Валентин Володимирович в ті буремні роки були свідками тих подій . А сьогодні вони «діти війни».
Учасники заходу почули спогади очевидців тих подій; познайомилися з тематичною експозицією, присвяченою 70-річчю визволення Суботців від німецько-фашистських загарбників; поклали квіти до пам’ятника загиблим воїнам; запалили Вогонь Пам’яті.
Спогади, спогади, спогади… Вони були викликані піснею «Священная война», словами Левітана про початок війни, переглядом документальної відеохроніки «Визволення Києва від німецьких окупантів», та «Визволення Кіровограда від німецько-фашистських окупантів».
В. І. Цугуй згадує, що про початок війни дізнався від своєї мами, у ході якої Кіровоградщина опинилася в епіцентрі найзапекліших боїв улітку 1941 року та у 1943 -1944 рр. З 23 червня в області розпочалася мобілізація військовозобов’язаних 1905 – 1918 років народження. Протягом першого тижня війни до райвійськкоматів області надійшло 1 654 заяви від добровольців, а до кінця липня добровольцями зголосилися бути близько 3 тис. чоловік Тяжко жилося в окупаційні роки. З перших днів війни для боротьби з сильним і підступним окупантом створювалися підпільні партійні, комсомольські організації. У Знам’янському районі було також створено підпільну організацію.
Підпільні партійні організації кликали народ до боротьби з ворогом, створили партизанський загін, чинили диверсії, вели агітацію серед населення не коритися окупантам, чим тільки можна шкодити їм.
У 1941 -1943 роках у селі діяли Казарнянська, Богданівська і Ново-Романівська підпільно-диверсійні групи. Підпільно-диверсійна група с. Казарні була організована 10 вересня 1941 року. Підпільно-диверсійна група імені Богдана Хмельницького (керівник Г.С. Головир) організувалася на початку 1942 року. Організатором Ново-Романівської групи був Костянтин Іванович Клименко, а заступником командира- Василь Пилипович Семикрис. Керівники цих груп вели широку агітаційну роботу серед населення проти фашистських загарбників, вели підривну роботу в колгоспах (зі слів В.І. Цугуя фашисти, окупувавши село, колгоспи не ліквідували, а створили господарський двір) з метою ховати продукти харчування, не платити податки, знищувати зв'язок, розповсюджувати листівки, доставляти продукти харчування, живу силу партизанському загону І. І. Діброви.
Визволення Кіровоградщини відбулося у результаті проведення радянської стратегічної наступальної операції по визволенню Правобережної України від німецьких загарбників. Якщо гітлерівцям вдалося окупувати область у липні – серпні 1941 року усього за неповних десять днів, то визволяти її довелося протягом довгих п’яти місяців. Визволяли область війська 2-го Українського фронту під командуванням армії І. С. Конєва (з лютого 1944 року – маршал СРСР) та 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського.
Вибитий із Знам’янки ворог укріпився на рубежі Костянтинівка, Ново-Романівка, Коханівка. А радянські війська перейшли до оборони і підготовки до нових боїв за визволення с. Суботці та м. Кіровограда. Оборона тривала 27 днів до 5-го січні 1944року. Так с. Суботці знаходилось між двома ворогуючими силами радянських та німецьких військ. Лінія оборони радянської армії проходила по території сучасного саду, бувшого колгоспу ім.. Леніна, по балках, де посаджений сьогоднішній «Березовий гай», по балці до сучасних складів ВВ щебеневого заводу, і аж до Ново-Романівки. А лінія оборони фашистів проходила по північній території села (селище ЗБО, вул. Миру, вул. Жовтнева і в напрямку до с. Казарні). Погодні умови в грудні 1943року та січні 1944 року були складі: холодні дощі, потім морози скували безсніжні поля. В середині грудня без оголошення німці силоміць вигнали жителів східної частини села (вулиці: Шкільна, Калініна, Берегова, Зелена, «хитрий ринок», так раніше називали жителі сучасну вулицю Заводську), за межі населеного пункту. Спочатку дійшли до Канатово, де переночували. Наступного дня дісталися с. Лелеківки і там розмістили по хатах. Через деякий час частина біженців повернулася до своїх рідних домівок. Тобто село ще не було звільнене від загарбників. З якою метою ця операція проводилася до цього часу невідомо. Фашисти часто бомбардували звільнене м. Знам’янку, знам’янський залізничний вузол та передові позиції радянських військ. Від розривів німецьких авіабомб горіло все, заграву пожеж було видно аж в селі Суботцях. Тепер я розумію, наголошує В.І. Цугуй, що коричнева чума хотіла повернути собі втрачені позиції стратегічного значення.
Морозний ранок 5-го січня 1944 року. Невеликим снігом припорошена земля. Слизько. Я і мої рідні прокинулись від страшного гуркоту, свисту і розривів снарядів та мін. Через село по німецьких траншеях били радянські міномети, катюші. Вибіг на поріг і побачив клубки вогню з довгими вогняними хвостами, що летіли через село. Ми з батьками сховалися в погребі. Навколо рвалися снаряди, міни, від розривів на наші голови сипалась земля. Тривало це не довго. Село наші війська звільнили швидко. Бій за село був недовготривалий. Село звільнили – проте від нього далеко червоноармійці не пішли. Перед моїми дитячими очима до цих пір стоїть картина, як радянські бійці увійшли в село. Моя мама зі слізьми на очах з хлібом зустріла перших визволителів. Вони похапцем брали хліб, віддаючи свій, і бігли вперед. Слова мають свій смак. Є гіркі, як полин, є недостиглі, терпкі, як дикі кислиці. Є слова незабутньо – солодкі, немов перше яблуко, яке ти з’їв у дитинстві.
Слово було – Наші! Таке сильне, вагоме, рідне, близьке серцю і душі. Воно залишилось у моєму серці назавжди. Чи виграли бій радянські визволителі села – сьогодні важко сказати, бо радянські передові частини фашисти зустріли шаленим кулеметно - гарматним вогнем. В районі села Зеленого Гаю (якого сьогодні вже не існує на мапі Кіровоградського району, колись був Аджамський) розташувалась німецька танкова військова частина, яка добре пристріляла місцевість з танкових гармат, що не дала змоги радянським військам швидкими темпами просуватись вперед. Це вже була друга лінія оборони фашистських військ. Бій за Кіровоград точився 6, 7-го січня 1944року.
Дитячі враження сильніші ніж враження дорослих і тримаються в пам’яті дуже довго… Присутні уважно та з великим захопленням вислухали спогади колишнього директора нашої школи Віктора Іларіоновича Цугуя. А Валентин Володимирович Дудник, голова ветеранської Ради села Суботці, висловив подяку адміністрації Суботцівської школи за запрошення на захід, який організували та провели вчителі історії. Він побажав нашим вихованцям щиро берегти у своїх душах і пам’яті згадку про страшні окупаційні фашистами роки та героїчне визволення Малої Батьківщини.
Далі розповідь продовжили учні старших класів, опираючись на вивчений історичний матеріал та джерела. Ось, що пише колишній командуючий 5-ю гвардійською армією Герой Радянського Союзу генерал армії О. С. Жадов у своїй книзі «4 роки війни»: Армія, прориваючи оборону противника на ділянці північного заходу Коханівки, Ново-Миколаївки та завдавши головного удару в напрямку Суботців, північної окраїни Кіровограда, Грузького, до кінця першого дня операції повинна була оволодіти 7-м механізованим корпусом с. Грузьке, роз’їздом Лелеківка, головними силами – рубіж Доніно-Кам’янка, Мар’янівка, Аджамка, а передовими загонами – Северинка, Велика Михайлівка. До кінця другого дня планувалося розгромити кіровоградське угрупування, очистити Кіровоград від гітлерівців і вийти на рубіж – Ясиновата, Обознівка, Соколівські хутори.
Про завдання 5-ї армії генерал-лейтенанта О. С. Жадова під час Кіровоградської наступальної операції Маршал Радянського Союзу, двічі Герой Радянського Союзу, командуючий Другим Українським фронтом І. С. Конєв у своїй знаменитій книзі «Записки командующего фронтом» писав: «5-та гвардійська армія з 7-м механізованим корпусом (командир генерал Ф. Т. Котков) зосереджувала сили на вузькому фронті і завдала головного удару п’ятьма стрілецькими дивізіями на ділянці – Суботці в загальному напрямку на Грузьке, обходячи Кіровоград з північного заходу».
33-й гвардійський корпус (командуючий генерал-майор М. І. Козлов) своїм правим флангом завдав головного удару на Суботці, північна окраїна Кіровограда у складі 13-ї гвардійської стрілецької дивізії і десантної дивізії, 9-ї повітряно-десантної дивізії надійно утримували рубіж Ново-Романівка, включаючи Мошорино, прорвали німецьку оборону і оволоділи Кіровоградом.
5 січня День визволення нашого рідного села Суботці. Під час Кіровоградської наступальної операції командний пункт 5-ї гвардійської армії відвідав перший заступник Верховного Головнокомандуючого Й. В. Сталіна Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков.
Героїчно діяв в районі Суботців командир відділення 32-го гвардійського стрілецького корпусу комуніст сержант В. Грачов. Він уміло керував своїм відділенням, піднімав гвардійців в атаку і в першій сутичці сам знищив шістьох гітлерівців.
У боях за визволення Суботців брали участь капітан Попов, Ібрагімов, майор Олійник С. С, підполковник Г. А. Матвієнко, Г. С. Дробний і багато інших. За визволення Суботців загинуло 357 радянських бійців, 425 жителів села хоробро воювали проти гітлерівських загарбників і, на жаль, не повернулися з полів війни. Їм у центрі села поставлено монумент вічної слави. 206 суботчан відзначені орденами і медалями за подвиги у Великій Вітчизняній війні.
Серед нагороджених- кавалери ордена Червоної Зірки: М. Ф. Шилошій, М. С. Ніколаєнко, Л. Г. Головко, В. Ф. Примаченко, І. Ф. Дзюбенко, М. Т. Рожков, Д. М. Косяков, Л. А. Тонконог, М. Ф. Марталога, І. О. Мельниченко, В. М. Урсулов; за мужність і відвагу, нагороджений орденом Слави третього ступеня, медалями. Кавалер ордена слави Вітчизняної війни другого ступеня: П. А. Шаповалов. Кавалери ордена Слави різних ступенів: І. С. Слободянюк, І. Т. Попов, С. І. Манюта, М. Г. Грузін, О. І. Бентя, Я. К. Байдануца, Л. П. Яровий, І. А. Швець.
Солдатські душі. Вони очима-зорями дивляться на нас з небес, журавлями пролітають над нами, сумно курличуть в небесній далині. Ветерани! Сивочолі наші, дорогі, скільки горя випало на долю вашого покоління, але Ви мудрі, Ви вмієте любити і прощати. Спасибі, що Ви вистояли, що вижили, що перемогли. Якби не Ви, не було б сьогоднішнього свята.
Перед могилами наших дідів і прадідів, перед сивочолими ветеранами, які подарували нам мир, життя, розгромили ворога і захистили нашу землю, ми обіцяємо любити Україну, своєю працею і вчинками зробити її сильною, багатою і квітучою.
Н. Юхименко. Вчитель історії вищої категорії, старший вчитель відмінник освіти України Суботцівської З Ш 1- ІІІ ст..
.jpg)
