Суботці — село Знам'янського району Кіровоградської області, розташоване в 25 км від обласного центру та в 11 км від районного. Суботцівській сільраді підпорядковані ще села Костянтинівка та Коханівка. Населення складає 3200 чоловік. На сьогоднішній день, переважну більшість населення складають українці. Але є і росіяни, молдавани, навіть гагаузи.
Теперішній сільський голова Андрій Борідченко, як істинний випускник історичного факультету, запропонував завітати уявою в давнє українське село Суботці. Адже село сягає давнини як і інші села тутешніх земель.
«Хочу трохи заглибитись в історію. У 1240 році монголо-татари спустошили та обезлюднили наш край з ХІІ ст. по ХVІ ст. колишня територія Київської Русі була пустелею, і її історики називали «Диким полем», це було місцем боротьби з кримськими татарами, турецькими яничарами, та польською шляхтою. Ще в ХІV – ХVІ сторіччі до села підходив Чорний ліс. Згодом його викорчували під посіви.
В 1740 році північна сторона Дикого поля разом з усіма землями запорізького війська стало володіннями Російської держави. Взимку цього ж року розпочалась російсько–турецька війна. Кримський хан Керім Гірея спалив і розорив наш край. Згодом його заселяли втікачі від панської неволі. У 1772 в селі оселилися 20 відставних солдатів, а пізніше 52.
Ще в 1753 році виникло військове поселення на правому березі річки Аджамки та її притоки Сріблянки. Це і є нинішнє село Суботці. Назва пішла від першого поселенця села - Суботова. Є й інша думка. 1752-1764 роках тут була 14 рота новосербського Гусарського полку (кінного). В той час його називали Аджамський шанець, Субботиц, Суботиц (сербський аналог - Суботиця). Тобто назва має сербське коріння. Цікаво, що місцеве населення ворожо сприйняло прийшлих сербів, бо вони прийшли в село «зі своїм уставом», як казали місцеві мешканці. Це були озброєні люди, які хотіли закріпачити місцеве населення. Тож деякий час у поселенні відчувалася напруга. Та згодом все притерлося і розбіжності залишилися у минулому.
У 1798 році в селі Суботці було 1081 житель і приписано 7 тисяч 757 десятин землі. А вже за даними 1896 року в селі проживало понад 3 тисячі людей. Поміщицею була Олексіїва А.В., яка мала 88 десятин землі і 2 тисячі 64 сажень. Крім неї були ще поміщики Павлов, який мав 2 тисячі 500 десятин землі, Енгельс мав 2 тисячі 500 десятин. Фольд – 2 тисячі 500 десятин землі», розповідає сільський голова.
Народилися в селі і видатні особи – відважні протестувальники. Мабуть, кров «пам'ятала» боротьбу із несправедливістю. «У 1905 році на Чорному морі виникло повстання на броненосці «Потьомкін» серед повстанців був наш земляк Іван Корецький. Відважним агітатором, борцем проти самодержавства був Павло Іванович Прийма, який агітував селян виступати проти царського самодержавства», повідомив Андрій Борідченко.
«Роки «чорної реакції» змінилися роками революційного піднесення, результатом якої стала Громадянська війна. Село боролось. жило, і виживало...
У липні 1936 році у Суботцівському Колбуді виник хоровий гурток під керівництвом Івана Корнійовича Грузіна. Існував національний молдавський хор, працював танцювальний гурток кращими танцюристами були Маша Делістіянова, та Данило Семинюк. Ще в 30-ті роки село мало дві неповні середні школи (одна українська, друга – молдавська), одну початкову школу, два клуби, дев'ять хат-читалень та дві амбулаторії, було створено почтове агентство яке очолив Л.Д. Булгаз. Село мало 8 колгоспів, 6229 га землі, 8 тракторних агрегатів, 12 тракторів ХТЗ один ЧТЗ, 4 трактори-універсал. Кращі колгоспники: Олена Ніколаєнко, Панас Кириленко, Івга Гарбузова, Антон Маляр, Одарка Червона. Так Одарка Червона була делегатом районного з'їзду Рад.
Навала німецько-фашистських орд на нашу країну перервало мирну працю суботчан, 5 серпня 1941 року Суботці були окуповані механізованими німецькими військами генерала Евальда фон Клейста. Визволено село було 5 січня 1944 року під час Кіровоградської наступальної операції. Після війни село стало відбудовуватись», повідав історію рідного села Андрій Борідченко.
Сьогодення
За словами голови сільради, теперішнє село дещо втратило у кількості населення, але втримало ті надбання, що були ще з радянських часів. Є школа, є дошкільний заклад, є Будинок культури. Всі ці заклади соціальної сфери працюючі.
«Школа на 80% від потреб фінансується із місцевого бюджету. За останні 2,5 роки на утримання школи було передано майже 800 тисяч гривень. Кошти пішли на придбання енергозберігаючих вікон, мультимедійний клас географії, зроблено ремонт покрівлі школи, опалення в спортивному залі. В дитсадку також за рахунок сільради замінені вікна у половині приміщення. Інша частина чекає свого часу. Хоча дитячий садок розрахований майже на 100 місць, виховується в ньому близько 50-ти. Із майже 150 дітей дошкільного віку більше половини виховується вдома. Дідусі та бабусі взяли на себе таку відповідальність та доглядають за онуками. Багато матерів сидять у декретних відпусках і няньчаться зі своїми дітьми. Це якраз ті діти, яких назвали «восьмитисячниками»», розповів сільський голова.
В селі є декілька підприємств, що являються ключовими для громади. Основним і бюджетоутворюючим є Знам'янське кар'єроуправління Одеської залізниці. Тільки за минулий рік це підприємство сплатило до місцевого бюджету близько 2,5 млн. грн.. Інші сільськогосподарські. Це ТОВ «Хлібодар», ЗАТ «Знам'янська зерноторгова компанія», ПП «Ареал», також обробітком землі займаються одноосібники. «Зрозуміло, що вони сплачують у сільський бюджет набагато менші податки. Така податкова система», бідкається голова сільради.
Проблеми
Як розповів сільський голова, роботи, як і в багатьох українських селах, в Суботцях майже немає. Працює трохи більше 400 людей на різних підприємствах усіх форм власності та в установах місцевого самоврядування. «На сьогоднішній день основна задача сільради і депутатського корпусу – шукати як розширити робочі місця, знайти їх, щоб утримати людей і тим самим продовжити існування нашого села прекрасного...
Інша проблема - дороги і ще раз дороги... Будемо їх робити, не зважаючи на подорожчання асфальту в два рази. Не зважаючи нате, що вони не зовсім наші. Будемо робити і все... Десь ямковий ремонт, десь покладемо нове покриття. Це ми зробимо за кошти сільського бюджету. Будемо робити, не зважаючи на зростання ціни в два рази. Не шикуємо, але щось собі, тобто громаді, можемо дозволити. Хоча коштів недостатньо», розповідає сільський голова.
Відпочинок
Суботці – спортивне село. Тут спорт культивується на достатньо серйозному рівні. В нього є власна футбольна команда, є свої атлети. Команда приймає участь у змаганнях в масштабі району.
За словами Андрія Борідченко, гравці цієї команди виступають за збірну Знам'янського району на обласних змаганнях. «Матеріально-технічне забезпечення команди знаходиться на високому рівні. Є своя оригінальна форма, є м'ячі. Був і автобус, але той, що ми придбали за рахунок сільського бюджету, виявляється, не можна використовувати поза межами села. На ньому підвозяться тільки діти до школи. Хотілось би щоб цей автобус ми могли використовувати за своїм бажанням. Вивозити дітей у музеї, театр, за межі району, навіть за межі області. Бажання є, можливості немає. Непрактичне законодавство не дозволяє. Шкода. У футболістів є майже все. Не кожна районна команда може похвалитися таким достатком. Є певні проблеми з документацією, але вони вирішуються у робочому порядку...
Свята відзначаємо всі. Не має такого свята щоб ми його пропустили, не зробили концерт. У Будинку культури працює 13 штатних працівників. Це окремий предмет гордості нашого села. Три народних колективи, із них найбільш відомий - «Вишиванка», який виступає на районних та обласних фестивалях, а також представляв нашу область на Сорочинському ярмарку. Є два танцювальних колективи, гурток театрального мистецтва. Залучено у культурне життя села близько 130 дітей. Під час свят більшість із них приймають участь у концертах. Проблем із наповненням концертних програм немає взагалі. Зал Будинку культури може прийняти 450 глядачів, а реально, під час концертів, там перебуває близько семисот. Люди стоять у проходах, сидять на підставних стільцях. Наш БК – осередок культури на селі. Мешканці села знають, що можуть побачити щось новеньке, підготовлене творчими колективами, подивитися на своїх дітей, онуків, порадуватися за них. Колектив має безліч нагород, і не тільки районних. Є і обласні, є і державні премії», відзначає Андрій Борідченко.
Плани на майбутнє
У Суботцях не тільки планують, а й будують. «На завершальній стадії знаходиться спортивний комплекс. Комплекс не в розумінні великого об'єкту, а звичайний, звичайнісінький зал. Навіть два. Один для чоловіків, другий для жінок. Це якщо просто пояснити. А так, то у першому приміщенні буде тренажерний зал, а у другому – фітнес зал. Обійшлося це сільраді у чималеньку суму – майже в 200 тисяч гривень. На ремонт старого приміщення витрачено 120 тисяч, а на нові тренажери – 80. Відкриття спортивного закладу планується на День села, який ми відзначимо за три тижні.
В наступному році плануємо зробити зал важкої атлетики. Поки що немає приміщення під цей заклад, але щось придумаємо. У нас є спортсмени, які приймають участь навіть у міжнародних змаганнях, тому їм потрібно допомогти з залом для тренувань.
І наостанок
Все-таки влітку у селі добре. Степ, річка, парне молоко. Можна відпочити від міської метушні. Європейці так і роблять. Сьогодні, за деякими оцінками, європейський сільський туризм приносить від 10% до 20% від загального доходу туріндустрії, а 35% жителів ЄС віддають перевагу відпочинку в селі. Причиною такого інтересу стала криза сільськогосподарського сектора. Тепер всі бажаючі порівняно за невеликі гроші можуть «повернутися до природи», зануритися в атмосферу народних ремесел, кухні і фольклору.
Крім цього, сільський туризм створює нові робочі місця і приносить доходи в регіон. Кошти від нього направляються не тільки на розвиток зеленого туризму як такого, але і на охорону та відновлення дикої природи.
Поки що ця казка не про нас. Хоча наше село приваблює мальовничою природою і українською гостинністю, вітчизняні досягнення в цій області більш ніж скромні. Про зелений туризм у нас взагалі згадали років десять назад. І сьогодні можна говорити лише про сотню садиб, готових прийняти сучасного вибагливого туриста. Визначилися і найбільш популярні райони відпочинку. По-перше, це Крим з його унікальним поєднанням моря і гір, а по-друге – Карпатський регіон, де народні традиції зберігаються дуже дбайливо. А хочеться, щоб у цьому списку була і Кіровоградщина з її цікавим, степовим колоритом.
За матеріалами сайту: www.narodna.kr.ua Автор: Руслан Худояров
.jpg)
