15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, річниця виведення військ колишнього СРСР з Демократичної Республіки Афганістан. Влютому 1989 року закінчилась війна, яка принесла тисячі жертв, сльози і горе в мирні родини. А чи треба згадувати цю війну? Деякі кажуть, що не треба. Ми думаємо, що треба. Треба до тих пір, поки людство спроможне буде сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було».
Вчителі історії Суботцівської ЗШ І-ІІІ ступенів провели для учнів старших класів усний історичний журнал пам’яті «Ти – вічний біль, Афганістан». Метою заходу було ознайомити учнів з передумовами афганської війни, історичними подіями, які розгорталися у чужій для наших українських юнаків країні, виховувати в учнів почуття патріотизму, гідності та гордості за своїх земляків, які були учасниками тих страшних історичних подій. Допомагали вчителям в проведенні усного історичного журналу учні-активісти 7, 9-А та цьогорічні випускники 11 класу, доклавши максимум зусиль, щоб задум донести до кожного з присутніх.
Учні переглянули відеопрезентації, які були насичені довідково-історичною інформацією про державу Афганістан.
Афганістан – це держава, що знаходиться в південно-східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з яких 8 млн- афганці, а решта- таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.
До середини 70-х це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю, з висотою гір 7-8 тис. метрів. 86 тис. населення проживають в аулах у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочівний спосіб життя.
У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз був зобов’язаний переозброїти афганську армію. І на прохання офіційного керівництва афганської держави надати воєнну підтримку. В кінці грудня були введені десантні частини в Багрем, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території країни. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.
Афган плював кулями в обличчя нашим солдатам. Це була брудна, підступна війна, яка тривала майже 10 років. За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч наших українських юнаків?
Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло. А потім поверталися на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але вони, 19-ти річні, свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок.
І щоб зараз не говорили про ту війну, наші солдати вчинили так, як велів їм обов'язок, як підказувала совість, а значить правильно, тому що іншого шляху у них не було.
Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: "Афганська війна - це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів "Кремля". Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі".
15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Амудар’ю, генерал-полковник Б. Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни. Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. Для тих , хто не повернувся: 9 511 убитих у боях, 2 386 померлих від ран, 817 – від хвороб, 1 739-и чиї життя забрали аварії і катастрофи, і для живих ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч.
Всі дані про жорстоку війну тримали в секреті. І лише в останні роки на шпальти преси потрапили деякі цифри. За 9 років і 2 місяці в Афганістані побувало 620 тисяч солдатів, офіцерів, генералів і 21 тисяча робітників та службовців. За цей час вбито, загинуло в різних катастрофах, нещасних випадках, пропало безвісти 14 453 чол., 35 тисяч поранено.
Нині в Україні живе близько 150 тисяч колишніх воїнів-афганців, серед них в Суботцях – Лупенко М.І., Чернявський О.І., Марушевський О.В., Маляренко М.І., Грузін В.В., Колісніченко С.О., Мельниченко І.А., Бортник Л.П., Бачул С.В., Непотрібний В.М., Чинчой В.В., Хріненко С.І.,Чернишов О.М. Загинуло в Афганістані 3 тисячі 280 українців, а також наш земляк - Чемерис Микола Миколайович. Він загинув, виконуючи інтернаціональний обов’язок в державі Афганістан, не доживши до 20 – ліття три місяці і три дні.
Молоде життя обірвалося. Солдати гинули. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати, коли ще тільки починаєш жити.
У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.
Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І підтвердженням цього стоять сотні пам'ятників та пам'ятних знаків по всій Україні.
Воїни-афганці… Ми тепер називаємо їх по-різному…. А цю війну називаємо помилковою. Більше 50років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війнаостання. Проте вони не знали, що їх онуків також будуть називати ветеранами. Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, думках.Вони на це заслуговують.
Вчителі історії Суботцівської ЗШ І-ІІІ ступенів:
Н. В. Юхименко, Н. В. Долинко, С.А. Григоровська.
